Загадка Велесової книги
"Велесова книга" - джерело древніх знань про доолегову Русь, пам'ятник ведичної культури слов'ян, що спростовує багато устояних в науці поглядів. Вона оповідає про багатовікову дохристиянську епоху східних слов'ян і їхні стосунки з греками, готами, гунами й багатьма іншими народами.
Слов'янське язичеське божество Велеса (Влес, Волос), заступника тварин, у стародавності дуже поважали, тому що тоді худоба була головним багатством. Велес опікував волхвів, пастухів, торговців, наділяв людей талантами, високим зростом, незвичайною силою... Наші пращури мали звичай останні колоски в полі не зжинати, а сплітати в бороду, роблячи подарунок Велесові. Його ім'ям була названа дослідниками дивна книга, авторство якої приписується новгородським жерцям, котрі поклонялись цьому божеству.
Знайшов цю книгу в 1919 році, під час Громадянської війни, білогвардійський полковник Алі (Федір) Ізенбек, котрий захоплювався вітчизняною історією. Знайшов у розграбованому маєтку князів Задонських-Захаржевських, біля Харкова. Ізенбек звернув увагу на старі дощечки з видряпаними невідомими символами. Він наказав вістовому зібрати їх і взяти із собою, не підозрюючи, яку сенсацію викличе ця знахідка. Дощечки довго подорожували разом з Білою армією, що відступала. Ізенбек вивіз їх за кордон. Вони побували в Белграді, Парижі й остаточно "осіли" у Брюсселі в 1925 році. Ізенбек поділився своїм секретом з іншим емігрантом - колишнім денікінським офіцером, письменником й істориком Юрієм Миролюбовим, що цікавився слов'янськими стародавностями. Той припустив, що текст дощечок написаний на невідомій давньослов'янській мові, і взявся за реставрацію й розшифровку.
За півтори десятиліття захопленої роботи він переклав і переписав приблизно три чверті обсягу тексту. Так відкрилося вченому найцінніше джерело. Під час Другої світової війни Ізенбек раптово вмер, і всі дощечки разом із сотнями картин, що належали йому, вилучили гестапівці. Але збереглося все те, що було напрацьовано Миролюбовим, у тому числі фотографія однієї з них.
Миролюбов у своїх записках вказав, що "Дощечки Ізенбека" були вирізані не пилкою, а ножем, що потемнілий від часу рунічний текст надряпаний шилом і потім чимсь натертий і покритий лаком або маслом. Очевидно, спочатку була зв'язка, у якій перегорталися "сторінки". На полях деяких з них зображувалися різні тварини. Писала книгу, скоріш за все, не одна людина.
Уперше книга була видана в ті роки, коли інтенсивно вивчалися відкриті радянськими археологами берестяні грамоти. Це дало додатковий ґрунт для різних порівнянь, з'явилися вагомі аргументи на користь дійсності літературно-історичної пам'ятки. Але офіційна історична наука дотепер не хоче його визнавати - вважає чудовою фальшивкою, занадто вже не вписується мова "Велесової книги" й її зміст у загальноприйняті схеми. І все-таки чимало солідних дослідників стали на захист унікальної знахідки. Сьогодні вважається, що ця книга являє собою не літопис, а якийсь культовий предмет, збірник повчань і легенд, які прилюдно читалися язичеськими жерцями.
Втім, повний строгий історичний аналіз "Велесова книга" поки що не пройшла. Судячи з тексту, вона створювалася в VІІІ - ІX століттях у Древньому Новгороді при князі Бравліні, а потім при варягу Рюріку волхвом Ягайлом Ганном. Складалися тексти також у Сурожі й у Києві при Аскольді. Потім їх продовжувала вивчати родина Ярослава Мудрого. Його дочка Анна, віддана заміж за французького короля, взяла із собою як придане багато стародавніх манускриптів, у тому числі й рунічні книги й сувої. Вони зберігалися в заснованому нею абатстві Санліс аж до Великої французької революції, а потім були передані в російське посольство. Точніше, коштовну частину королівського архіву викупив тодішній посол Петро Дубровський. І рунічні книги з бібліотеки Анни потрапили на батьківщину. Там багато рукописів із цієї багатої колекції купив вчений-археограф Олександр Сулакадзев. Відповідно до каталогу його бібліотеки, у ній була й "Велесова книга", про яку говориться, що вона "вся вирізана на букових дошках числом 45". Після Жовтневої революції багато подібних скарбів безповоротно зникли, але доля цієї книги виявилася більш вдалою.
У ній багато відомостей про перші державні утворення слов'ян, зокрема про союз древніх слов'ян й аланів, що призвів до утворення держави Русколань, згадування про яке ми знаходимо й у готського історика Йордана, що жив у VІ ст. н.е. Розповідається також про війни, про різні племена. Були, приміром, вороже настроєні яги, яким приписували канібалізм. Чи не відтіля потрапив у слов'янський фольклор образ Баби Яги? Ця книга дає ще один аргумент на користь версії про степове центральноазіатське походження наших предків.
Заглиблення в цю пам'ятку однозначно переконує, що її значущість справедливо прирівнюється до "Слова о полку Ігоревім" та "Повісті временних літ".
"Велесова книга" - джерело древніх знань про доолегову Русь, пам'ятник ведичної культури слов'ян, що спростовує багато устояних в науці поглядів. Вона оповідає про багатовікову дохристиянську епоху східних слов'ян і їхні стосунки з греками, готами, гунами й багатьма іншими народами.
Слов'янське язичеське божество Велеса (Влес, Волос), заступника тварин, у стародавності дуже поважали, тому що тоді худоба була головним багатством. Велес опікував волхвів, пастухів, торговців, наділяв людей талантами, високим зростом, незвичайною силою... Наші пращури мали звичай останні колоски в полі не зжинати, а сплітати в бороду, роблячи подарунок Велесові. Його ім'ям була названа дослідниками дивна книга, авторство якої приписується новгородським жерцям, котрі поклонялись цьому божеству.
За півтори десятиліття захопленої роботи він переклав і переписав приблизно три чверті обсягу тексту. Так відкрилося вченому найцінніше джерело. Під час Другої світової війни Ізенбек раптово вмер, і всі дощечки разом із сотнями картин, що належали йому, вилучили гестапівці. Але збереглося все те, що було напрацьовано Миролюбовим, у тому числі фотографія однієї з них.
Миролюбов у своїх записках вказав, що "Дощечки Ізенбека" були вирізані не пилкою, а ножем, що потемнілий від часу рунічний текст надряпаний шилом і потім чимсь натертий і покритий лаком або маслом. Очевидно, спочатку була зв'язка, у якій перегорталися "сторінки". На полях деяких з них зображувалися різні тварини. Писала книгу, скоріш за все, не одна людина.
Уперше книга була видана в ті роки, коли інтенсивно вивчалися відкриті радянськими археологами берестяні грамоти. Це дало додатковий ґрунт для різних порівнянь, з'явилися вагомі аргументи на користь дійсності літературно-історичної пам'ятки. Але офіційна історична наука дотепер не хоче його визнавати - вважає чудовою фальшивкою, занадто вже не вписується мова "Велесової книги" й її зміст у загальноприйняті схеми. І все-таки чимало солідних дослідників стали на захист унікальної знахідки. Сьогодні вважається, що ця книга являє собою не літопис, а якийсь культовий предмет, збірник повчань і легенд, які прилюдно читалися язичеськими жерцями.
Втім, повний строгий історичний аналіз "Велесова книга" поки що не пройшла. Судячи з тексту, вона створювалася в VІІІ - ІX століттях у Древньому Новгороді при князі Бравліні, а потім при варягу Рюріку волхвом Ягайлом Ганном. Складалися тексти також у Сурожі й у Києві при Аскольді. Потім їх продовжувала вивчати родина Ярослава Мудрого. Його дочка Анна, віддана заміж за французького короля, взяла із собою як придане багато стародавніх манускриптів, у тому числі й рунічні книги й сувої. Вони зберігалися в заснованому нею абатстві Санліс аж до Великої французької революції, а потім були передані в російське посольство. Точніше, коштовну частину королівського архіву викупив тодішній посол Петро Дубровський. І рунічні книги з бібліотеки Анни потрапили на батьківщину. Там багато рукописів із цієї багатої колекції купив вчений-археограф Олександр Сулакадзев. Відповідно до каталогу його бібліотеки, у ній була й "Велесова книга", про яку говориться, що вона "вся вирізана на букових дошках числом 45". Після Жовтневої революції багато подібних скарбів безповоротно зникли, але доля цієї книги виявилася більш вдалою.
У ній багато відомостей про перші державні утворення слов'ян, зокрема про союз древніх слов'ян й аланів, що призвів до утворення держави Русколань, згадування про яке ми знаходимо й у готського історика Йордана, що жив у VІ ст. н.е. Розповідається також про війни, про різні племена. Були, приміром, вороже настроєні яги, яким приписували канібалізм. Чи не відтіля потрапив у слов'янський фольклор образ Баби Яги? Ця книга дає ще один аргумент на користь версії про степове центральноазіатське походження наших предків.
Заглиблення в цю пам'ятку однозначно переконує, що її значущість справедливо прирівнюється до "Слова о полку Ігоревім" та "Повісті временних літ".
Немає коментарів:
Дописати коментар